Поезія наших отримувачів
В Центрі НСП Золотниківської сільської ради в відділенні соціальної допомоги догляду вдома на обслуговуванні перебувають одинокі, одиноко проживаючі та особи з інвалідністю - громадяни нашої громади. Серед них жінки та чоловіки, і у кожного з них свої життєві історії, своє захоплення, улюблені заняття, свої інтереси. Колись вони працювали на різних ділянках роботи, хто в колгоспі, хто листоношею, хто бухгалтером, хто продавцем, хто водієм, дояркою, пекарем, трактористом, а сьогодні вони мають можливість більше відпочити, зайнятись улюбленою справою. І сьогодні ми хочемо розповісти Вам про наших отримувачів соціальних послуг, які самі пишуть вірші. Пропонуємо вашій увазі кілька їх творінь.
Трунякова Ольга Максимівна проживає у с. Раковець, приїхала до нас з Луганської області, де колись працювала машиністом- підйомника в шахті, хоч за спеціальністю диригент. І сьогодні вона приймає активну участь у художній самодіяльності БК даного населеного пункту. Вона завжди з позитивним настроєм, енергійна та проста за вдачею. Ось її вірші:
Нехай весь світ мене зараз почує
Хочу, щоб зникла у світі злість.
Бо може статись, нас ніхто вже не врятує.
По всьому світу хай лунає гарна вість,
Що більш не буде війн вже на планеті.
Співають пташки і цвітуть поля.
І є майбутнє, і радіють діти.
Цей рай на світі в наших же руках.
Нехай не плачуть ні батьки, ні діти.
Життя дається людям тільки раз.
Тож, люди, зупиніть війни у світі
Гарне життя залежить лиш від нас.
Суми, ми з вами, боляче й гірко,
Хочеться вити, та це не поможе.
Живіть обережніше, ви їм не вірте,
Вам щохвилини безпека загрожує.
Кажуть дітей чужих не буває.
Діти, то дар Божий, святіший за все,
Але росія про все це не знає,
В край наш убивства несе і несе.
Ходить, хто в церкву, та мабуть дарма
Вбивства гріха вам довік не відмити,
Жалості в вас не було і нема,
Вбивчі гріхи вам не відмолити
І ще колись ввійдемо в історію,
Діти вивчатимуть як все було.
Згадають і …… у темах історії
Й профігурує у темах ……
Я дуже бажаю, щоб путін відчув українців всіх рани,
щоб тіло його горіло і вкрили від скла його шрами,
а потім іще і ногу, щоб вибило йому око,
щоб забув в Україну дорогу, щоб від взриву його контузило,
щоб дихать не міг від хімії, щоб доньку його з онукою
поховали у бункері ріднії.
Що, страшне щось пишу, та невже?
Кожен день ми так проживаємо.
ти життя забираєш в людей, то ж і ми тобі смерті бажаємо.
Ще одна наша поетеса - Міськів Марія Юрівна, жителька села Вишнівчик. Все життя вона проживає в рідному селі. Вона працювала обліковцем, завскладом, а тепер на заслуженому відпочинку, коли дозволяє здоров’я відвідує церкву. Вона дуже любить природу, коли є натхнення пише вірші. Марія Юріївна пише вірші на будь-яку тему, здебільшого вірші-вітання з днем народження. Багато її односельчан, знайомих користувались її захопленням, замовляючи вітання для рідних. Ось повідомите тему і за ніч вітання готове. Ось кілька її віршів.
Вулиця «Надрічна»
Ой не знаю, ой не знаю, як до літа дочекаю,
як прийдеться мені жити, щоб дорогу ту косити
всі старі вже повмирали, ручну косу все клепали,
електрична не така, для газонів лиш вона.
Я просила у громаді, щоб рішили на нараді,
Покосити бур’яни, бо не можна вже пройти.
Милосердна взула гумаки, в босоніжках не пройти.
І громада все зробила, мені стежку прокосила.
Вже дорога тепер слічна, назва гарна: звуть її «Надрічна».
Старість Природа і життя
До мене старість завітала, Коло річки я живу
А я її ще зовсім не чекала. І природу дуже я люблю
Присісти їй, я запропонувала. Кожну пору року зустрічаю,
Разом із нею роки рахувала. Від Бога дари ті приймаю
І ніби винною себе не відчуваю, На першій сходинці - зима
Та я у серці біль свій зберігаю Вступила у свої права.
З кимось я поверхнево розмовляю, Мов королева білосніжна,
А на душі гріхів ніяких я не маю. Та в цьому році дуже грізна.
Я кожен день з молитвою встаю І льодом річку закувала
І лиш одного Бога визнаю, Дороги і стежки позамітала
Бо Бог помилки людські теж розсудить, Сильні морози, глибокі сніги
Любов до ближнього розбудить. І світла не було, не було води.
Зі мною старість далі розмовляла, І вже на порозі ступає весна.
Роки в валізу свою пакувала Може нарешті скінчиться війна
Комусь роки вона, ще позичала, В молитвах ми будемо Бога просити,
А декому в дарунок дарувала. Би Бог дав нам у мирі лиш жити.
І на прощання, старість, ще чекала,
А я їй всупереч сказала:
«Мої роки комусь не рахувати,
Бо тільки Бог все знає, скільки кому дати».
Їхні поетичні рядки повідомляють про стан душі, про любов до природи, про бажання, сподівання та непохитну віру в Перемогу.
Те, що ми маємо сьогодні можливість жити, творити, працювати - це заслуга мужніх наших Захисників! Щиро дякуємо їм. Божої опіки всім!
